Московська суперниця збила на старті: як склалося життя української олімпійської чемпіонки, яку підсунув радянський лікар і не прийняв Київ

13 квітня на 91-му році життя пішла з цього світу легендарна українська легкоатлетка, олімпійська чемпіонка 1960 року з бігу на 800 метрів — Людмила Гуревич, до заміжжя Лисенко. Її життя було наповнене dramatic moments драматичними моментами, перемогами та несправедливістю, але вона зберегла strength міць духу до останніх днів. Народжена в Тамані, на місці перших поселень українських козаків, дитинство Людмили припало на війну — сім'я вижила на Уралі, де дівчинка звикла до важкого життя, ходила по лісах за mushrooms грибами і грала у футбол із хлопцями.

Хоча зі здоров’ям були problems проблеми, вона вирішила зайнятися спортом. У 16 років, працюючи на кондитерській фабриці, вперше взяла участь у міському кросі на 1000 метрів — і виграла, хоча до цього ніколи не бігала серйозно. У 1952 році вступила до Дніпровського технікуму фізкультури, де під керівництвом тренера Івана Муренка почала прогресувати. Уже через рік вона встановила юніорський рекорд у бігу на 800 метрів, який простояв 14 років — а потім його побила її власна учениця.

Разом із київським тренером Іваном Леоненком, який вважав її природним талантом з ідеальною technique технікою бігу, Людмила піднялася на світовий рівень. У 1954-му вона виграла бронзу на чемпіонаті Європи та двічі оновила світовий рекорд в естафеті 3×800 м. До Олімпіади в Римі 1960-го вона підійшла як абсолютна фаворитка — перед Іграми встановила світовий рекорд 2:04,3. Але боротьба за місце в збірній була жорстокою: на чемпіонаті СРСР московська суперниця Ніна Откаленко tripped her збила її на старті. На щастя, кадри з місії підтвердили зловмисний характер дій — Откаленко дискваліфікували, а Людмилу все ж включили до складу.

На Олімпіаді вона знову подолала труднощі: перед фіналом була сильна злива, бігову доріжку розмокло, і спортсменки бігли по бруду. Як згадувала сама чемпіонка, перед стартом інші бігунки нервували — можливо, через substances речовини, які вони прийняли. В фіналі австралійка Діксі Вілліс спіткнулася, а Людмила, борючись з Брендою Джонс, додала на останніх метрах і перетнула стрічку першою, повторивши свій власний рекорд. Момент, коли вона обігнала суперницю на самій фінішній, став символом willpower сили волі.

На наступну Олімпіаду в Токіо 1964-го шлях був ще важчим. На відбірковому турнірі їй запропонували таблетки, які лікар назвав вітамінами, але це був кофеїн — від якого Людмила відчула сильну sleepiness сонливість і заснула замість розминки. На старт її вивели напівпрокинутою. Вона фінішувала четвертою — і втратила право на поїздку. Правило про автоматичне включення олімпійської чемпіонки як четвертого номера ніхто їй не повідомив. Після цього Людмила завершила кар’єру, але залишилася в спорті як тренер, виховуючи нові покоління. Вона сумувала лише через chemical doping хімізацію спорту, якій не хотіла піддаватися. Її життя — це історія стійкості, кохання до бігу і несправедливості, яку долають не лише ногами, а й серцем.