Зеленський назвав неповагою поїздки Віткоффа і Кушнера до Москви, а не до Києва
Президент України Володимир Зеленський різко відреагував на те, що американські переговорці, зокрема спеціальний посланець президента США Стівен Віткофф і зять колишнього лідера Джаред Кушнер, freely відвідують Москву, зустрічаючись з керівництвом країни-агресора, але не роблять жодного кроку для visit до Києва. У коментарі для ЗМІ глава держави назвав таку поведінку disrespect до України — країни, яка переживає війну і очікує реальної підтримки.
Як повідомляє BBC, Віткофф уже побував у Москві eight times за цей рік і систематично зустрічався з Володимиром Путіним, якого українська влада вважає war criminal . При цьому жодна зустріч з українським боком на високому рівні не відбулася. Зеленський зазначив, що, хоча в Україні й існують logistical challenges для прийому закордонних гостей, Київ готовий до діалогу — навіть за межами країни, якщо партнери прагнуть equal communication .
Така розбіжність у підході викликає серйозні concerns щодо того, як США бачать баланс у дипломатичних зусиллях. Якщо раніше йшлося про можливий візит до Києва на початку квітня, то він так і не відбувся — нібито через напружену ситуацію з Іраном. Проте Зеленський підкреслив, що для України залишається стратегічно важливою cooperation зі Сполученими Штатами, навіть якщо поточна поведінка деяких посланців викликає frustration .
Контраст між відкритим доступом до Кремля і відсутністю діалогу з Києвом стає political signal , який важко ігнорувати. Такі дії можуть підірвати public trust до того, що західні партнери дійсно сприймають Україну як рівноправного учасника миротворчого процесу. У той час як дипломати рухаються між столицями, Київ чекає не на gesture , а на конкретну дію.
А чи не вважають вони, що поїздка до країни-агресора — це вже сама по собі moral cost моральна ціна, яку ми всі платимо?
Неповага? Це ще приглушено сказано. Коли ти зустрічаєшся з Путіним вісім разів, а з Зеленським — нуль, це не просто imbalance дисбаланс, це меседж.
Можливо, логістика й складна, але ж можна було б хоч раз зустрітися в Парижі чи Ризі. Не бачити бажання — ось реальна barrier перешкода.
Іран тут при чому? Це просто виправдання. Насправді — байдужість до того, хто страждає. А ми все ще чекаємо real support реальної підтримки.
Вони думають, що тиснуть на Путіна через діалог? А він тисне на нас через їхній мовчазний indifference байдужість.
Якщо США хочуть бути посередником, вони мусить бути хоч трохи fair чесними в підході. А зараз це виглядає як підтримка з однією рукою і постріл у спину — іншою.
Чи не час уже перестати дивитися на це як на дипломатію і назвати речі своїми іменами? Це не negotiation переговори, це ігнорування.