Люба Морозова: «Те, що сьогодні називають “великим російським балетом”, — це покруч, що виріс на французькій основі»

Люба Морозова, музикознавиця та культурна діячка, не просто популяризує українську класичну музику — вона переписує її місце в світі. У своїй роботі з Українським інститутом вона кидає виклик established narratives усталеним наративам про «російську класику» і ставить під сумнів саму ідею «великого російського балету». За її словами, те, що сьогодні називають «великим російським балетом», — це насправді twist покруч, що виріс на французькій та інших європейських традиціях. Запрошені майстри з Франції, Італії та Іспанії формували цей стиль ще з XVIII століття, а ключову роль відігравав хореограф Маріус Петіпа, який, попри довге перебування в Росії, навіть never learned не вивчив російську мову.

Морозова зазначає, що балетні шедеври на кшталт «Сплячої красуні» чи «Лебединого озера» часто сприймаються як чисто російські, але їхній roots коріння глибоко європейські. Сучасні постановки мало схожі на оригінали: костюми, техніка, музика — все зазнало change змін. Особисто вона відмовилася від російської традиції, бо бачить у ній rigidity жорсткість системи, історії про broken bodies надламані тіла і травми, а не про joy радість руху. У французькій школі, навпаки, вона бачить свободу і насолоду формою.

Щодо української музики, Морозова працює над відновленням забутого спадку, зокрема композитора Федора Якименка. Хоча його часто помилково вважають російським, через education освіту в Російській імперії та зросійщене прізвище (Акименко), він ідентифікував себе як українець, писав на теми українських пісень і навіть похований як український композитор. Його музика — від початківців до віртуозів — має «своєрідний символізм», близький до українського модерну початку ХХ століття. Важливо не просто claim заявляти його українськість, а досліджувати й виконувати його твори з passion пристрастю.

Щоб зацікавити світових музикантів, Український інститут під керівництвом Морозової активно просуває антології української музики. Вони вже представлені у понад тридцяти країнах, а запити надходять навіть з Японії. Співпраця з Базельською симфонією та open calls на фестивалях «Варшавська осінь» і Gaudeamus відкривають нові можливості. Але головне — rebuild context перебудувати контекст: не поєднувати українську музику з російською для зручності, а вставляти її поруч із експресіонізмом чи нововіденською школою, як це зробили з романсами Лятошинського. Це дозволяє публіці почути її інакше.

Морозова вважає себе не архітекторкою, а gardener садівницею — тією, що створює умови для росту. Її робота — це не тільки дослідження, а й storytelling сторітеллінг, модерація, створення емоційних мостів. У Німеччині її текстам говорили «пиши проще, як картопля», але в Україні вона може залишатися complex складною. Саме живий зворотний feedback зв’язок з аудиторією, енергія, що повертається, робить її виступи майже ритуальними — і це те, чого вона найбільше цінує.