Акторці Наталії Сумській виповнилося 70 років — як вона зустрічає свій ювілей
У день свого 70-річчя celebration Наталії Сумської відбувається не в парадному вбранні чи прийомі з квітами, а на сцені — там, де вона провела понад чотири десятки років. Як одна з найвпізнаваніших actress українського театру, вона за кар'єру зіграла понад сто ролей, від жартівливої комедії до глибокої трагедії, і навіть тепер, у роки масштабного вторгнення, продовжує виходити перед глядачем, щоб дати не тільки performance , а й підтримку.
Разом із чоловіком, режисером Анатолієм Хостікоєвим, вона створила справжній creative дует, чиї вистави десятиліттями залишаються в пам’яті глядачів. Навіть під час обстрілів і постійного anxiety Сумська не полишає сцену. Вона відвідує шпиталі, розмовляє з військовими, а перед прем'єрою «Короля Ліра» шукає нові смисли в класичній п'єсі, яка сьогодні звучить особливо гостро — про втрату, зраду й відновлення зв'язків між батьками й дітьми.
Цифрові platforms також увійшли в її життя: із захопленням вона розповідає, як відео з вистав «завірусюються» в мережі, а глядачі перепостять їх без додаткової реклами. Проте найбільші спогади — про батьків, які виступали без мікрофонів, з чистим голосом, і про те, як culture виживає навіть під обстрілами. Для неї театр — це не просто розвага, а спосіб утвердження національної identity і духу.
Її послання просте: навіть коли війна намагається знищити все, що робить народ народом, мистецтво продовжує працювати. Книги видають, концерти проходять, актори грають. «Ми, як і військові, — каже вона, — protect свою землю, тільки не зброєю, а мистецтвом». І в цьому — сила, яку важко зламати.
70 років, а все ще на сцені… Це справжній inspiration натхнення для всіх нас. Як вона витримує цей pressure тиск — навіть після обстрілів?
Коли вона каже про digital цифрові платформи, я згадую, як мої батьки навіть не знали, що таке Тікток. А тепер — відео з театральних репетицій дивляться тисячі.
Її сім'я — це справжня legacy спадщина. Не просто родина, а ніби символ того, як art мистецтво передається з покоління в покоління.
Цікаво, що вона не грає доньку в «Королі Лір». Може, це symbolic символічно — адже сама вже в ролі мудрої жінки, яка бачить усе.
Якщо культура — перша мішень, то її захист — перший duty обов'язок. Вона права: ми захищаємо не тільки територію, а й soul душу народу.
Повернення до класики в умовах війни — не втеча в минуле, а спроба знайти опору. І theater театр тут важливіший за багато новин.