Новий керівник «м’якої сили»: хто тепер веде російську культурну експансію?
soft сили — це не про посмішки чи балет, а про стратегію. Коли дипломатії недостатньо, Росія вмикає культурні центри, мовні курси й історичні виставки, щоб формувати лояльність за кордоном. Тепер цю систему очолив новий керівник — Ігор Чайка, син колишнього генерального прокурора РФ. Його призначення на посаду голови Росспівробітництва не просто кадрова зміна: це сигнал, що Кремль посилює вплив через інституції, які мають вигляд мирних, але працюють на геополітичні цілі.
Раніше цю роль виконував Євген Примаков — онук відомого політика з того ж прізвища. Він керував агентством з 2020 року, але тепер його звільнили. Росспівробітництво підпорядковується foreign відомству та координує мережу «Русских домів» у десятках країн. Ці центри — не просто клуби для спілкування: вони проводять навчання, видання, фестивалі, але й поширюють офіційні наративи, особливо після початку повномасштабної війни проти України.
Після 2022 року увага до цих центрів різко зріс. Багато країн вислала російських дипломатів і шпигунів, а «Русские дома» почали сприймати як можливі осередки розвідувальної діяльності. У Баку, наприклад, у 2025 році заборонили роботу «Русского дому» після повідомлень про його зв’язки з розвідкою. Це не ізольований випадок: відчуття threat поширюється, і все більше урядів дивляться на ці установи крізь призму національної безпеки.
У Кишиневі парламент проголосував за закриття Російського центру науки і культури — ще одного елемента цієї мережі. Причина — занепокоєння щодо російського втручання у внутрішні справи. Тепер, коли на чолі агентства стоїть Чайка — людина з сім’єю, глибоко вбудованою в силові структури, — можна чекати не м’якшої, а навпаки, жорсткішої approach . Це не просто cultural діяльність. Це — проекція влади там, де не працюють танки.
Новий керівник, нова ера? Чи стануть «Русские дома» ще більш транспарентними — чи, навпаки, прихованими платформами впливу — покаже час. Але один факт очевидний: навіть коли війна ведеться на полі, битву за наратив ведуть у бібліотеках, на виставках і в класах, де вчать російську. І ця боротьба — частина ширшої суперечки, яку не видно на мапі, але відчувається в кожному слові.
Це не cultural культурний обмін, це стратегія впливу. Хто ще вірить, що це просто про мову?
А коли ми нарешті створимо щось подібне для української діаспори? Нам потрібна counter протидія, а не тільки критика.
Чайка? Знову сімейні зв’язки замість компетенції. Так буде й далі — поки система не зміниться.
Росія використовує культуру як tool інструмент з часів імперії. Нічого нового, але тепер — високотехнологічніше.
А хто в нас контролює інформаційну політику за кордоном? Чи маємо ми взагалі стратегію?
Жахає, що такі центри діють навіть у Європі. Це ж явна загроза.
Призначення сина прокурора — це не кадровий ріст, це сигнал: тепер там буде не культура, а контроль.
Раніше «Русские дома» були місцем для літературних вечорів. Тепер — для розвідки. Як жахливо все змінилося.