Радев у Софії: порятунок чи пастка?

У центрі Софії, де вулиці ще пам’ятають гомінку масових protests протестів, Румен Радев стояв посеред натовпу, немов рятівник, що вийшов із політичної бурі. Його обличчя — посмішка з нотками relief полегшення і впевненості — стало символом країни, яка втомилася від хаосу. За п’ять років вісім elections виборів, жоден уряд — жоден — не витримав повного терміну. Виборці не просто втомилися: вони були виснажені, зневірені моделлю влади, яку довгі роки керували олігархи під прикриттям партій. А коли в грудні 2025 року уряд запропонував budget бюджет, що його назвали найгіршим за 30 років, на вулиці вийшли сотні тисяч. Цей moment момент став переломним — не лише для Болгарії, а й для всієї регіональної політики.

Радев, колишній президент, відмовився від посади, щоб утримати power власть через парламент. Його кампанія була майстерно виставлена: образ чистильника, який обіцяв cleanse очистити державу від корупції, ламати судову систему, відновити stability стабільність. Він критикував Брюссель, умови вступу до єврозони, загрожені sanctions санкції — і водночас натякав на повернення до енергетичних контрактів з Росією. Економічна риторика, поєднана з антиолігархічним патріотизмом, знайшла відгук. Але це була й гра на страхах: страх перед стрибком цін, страх перед втратою національної незалежності, страх перед тим, що краєм править тіньова еліта.

Його коаліція «Прогресивна Болгарія» — це парадокс. Вона проголошує left-wing ліві ідеї: більше державного втручання, більше соціальних витрат, захист бідних. Але водночас виступає проти gender гендерної ідеології — позиція, ближча до консерваторів. Цей синтез дозволив їм забрати голоси навіть у проросійської «Відродження». Радев — не просто політик, він феномен національного невдоволення. Його попередні висловлювання про те, що Крим — російський, а конфлікт не вирішиться військово, викликали суперечки. І хоча він називав підтримників допомоги Україні «партією війни», поки що це були лише слова. Реальна політика може виявитися іншою.

Тож чи стане Радев новим Орбаном? Навряд чи. Він отримав majority більшість — 131 місце з 240 — але не конституційну. Щоб змінити основи, йому знадобляться голоси ГЕРБ чи РПС — тих, кого він раніше attacked критикував. До того ж, Болгарія отримує європейську допомогу, близьку до 3 % ВВП, і залежить від інтеграції. Розірвати agreement угоду про безпекову співпрацю з Україною — означає політичний скандал. Його роль, швидше за все, буде «легкою» версією євроскептицизму: критикувати, але не зривати; говорити про мир, але не блокувати поставки зброї. Балансування на межі — ось його стратегія.

Радев не зможе повністю повернутися до Москви — економіка не дозволить. Але він може стати голосом тих, хто втомився від конфронтації. Його сила — у розчаруванні. Його небезпека — у риториці, яка підриває підтримку України, не перетинаючи червоних ліній. І хоча він не стане повноцінним Орбаном, його поява — це дзеркало поляризації, яка охоплює Європу. Питання не в тому, чи він зрадить Україну. Питання в тому, чи втримає ЄС свій єдність, коли один за одним країни починають шукати компроміси з реальністю, яка їм не подобається.