Що якщо нові олігархи прийдуть з Кремнієвої долини?

Світ котиться в невідомому напрямку, а факти змінюються швидше, ніж prices ціни на пальне. У такі часи цінними стають ті, хто бачить далі — як, наприклад, професор historian історик Ярослав Грицак, який не вдається до чорно-білих judgment оцінок, а шукає приховані зв'язки між подіями. У своєму інтерв'ю він попереджає: навіть якщо window вікно можливостей відкрите на два роки, це не гарантія миру. З початком іранського конфлікту війна може тривати значно довше, і покладатися на funding фінансування від ЄС — недостатньо. Головний гарант безпеки — це сама Україна, бо агресор спиниться лише тоді, коли зрозуміє: ціна війни занадто висока.

Переговори з Москвою? Грицак replies відповідає з гірким гумором: «Найкращий спосіб закінчити війну — подарувати Трампу Межигір'я». Серйозно — США за Трампа стали ненадійним союзником, і надіятися на американські гарантії — ілюзія. Тим паче, Путін висуває вимоги, які неможливо виконати, і не відчуває балансу між цілями та витратами. Грицак радить не виходити з переговорів, а шукати компроміс, щоб хоча б знизити intensity інтенсивність бойових дій. Історія ж вчить: територіальні поступки агресору, як у Мюнхені, призводять не до миру, а до нових вимог. Агресор бачить у поступці ознаку слабкості — і йде далі.

Внутрішні виклики не менш серйозні. oligarchs Олігархи, що домінували до 2022 року, втратили вплив — їхні медіа зламані, логістика руйнується. Але Грицак бачить небезпеку нового типу: emerge з’явиться нова група олігархів, зароблених на штучному інтелекті та технологіях. Вони, як і раніше, захочуть впливати на владу — бо в Україні власність не гарантована. Популізм уряду теж небезпечний: кешбеки та одноразові виплати — це aspirin аспірин від серйозної хвороби. Історія не знає прикладів, коли популістські рішення допомагали виграти війну. Навпаки — вони її програють.

Мобілізація, політична криза, демотивація у Раді — це симптоми довгої війни. Грицак пропонує не elections вибори, а уряд національної довіри, бо влада через лояльність — це шлях у безодню. США під Трампом можуть threaten загрожувати виходом з НАТО, але це, на його думку, хаос як стратегія. Альянс виживе, навіть якщо змінить назву. Україна ж не має права turn повертатися спиною до Америки — її присутність вирішальна. Китай, тим часом, виграє від конфлікту між США і ЄС, але Україна не повинна вибирати між полюсами — вона має грати на всіх фронтах, залишаючись на шляху євроінтеграції.

Останній парадокс: Путін хотів знищити суб’єктність України, але насправді підточує суб’єктність Росії. Він залишається суб’єктом — але за рахунок того, що країна занурюється у ізоляцію та зубожіння. Колапс може статися не через економіку, а через невдоволення еліт. Росія змінюється згори, а не знизу. Україна та Захід можуть це прискорити. Але поки що — це чорний ящик. Історія не буде повторюватися, бо ця війна безпрецедентна. І вирішення шукати доведеться не в підручниках, а в новому розумінні виживання, unity єднання та стійкості.